Нелюдська фотографія може подобатися тільки роботам або людям, у яких душа вже майже померла. Мені подобається обробляти великі масиви текстів, розповідати історії. Робити вижимки, після яких слухач/слухачка https://www.poetrysuperhighway.com/psh/category/poets_of_the_week/page/2/ може взяти з собою цілих ворох історій і понести його з собою. Тобто ми в першу чергу доносимо точку зору фотографа на те, що він хоче нам показати. І в цьому ключова розбіжність між репортажем та есеїстикою.

Вона лише дає орієнтири пошуку, результат якого, зрештою, залежить від таланту і труда автора. На кінцевій стадії творчого процесу естетика допомагає виробити художню оцінку знімка. Фотожурналистика, як відомо, прямо апелює до документальности, від народження властивої фотографії і всім її різновидам.

Коли я дивлюся на «Книгу мертвих» Арсена Савадова, усвідомлення того, що я дивлюся на натюрморти із трупів конкретних людей мене кожного разу жахає. Звісно, це образи, але вони складені із неживих людей. Повертаючись до пейзажу, в західноєвропейській художній системі цей жанр мав усталену іконографію. Автор не міг зробити пейзаж із вибіленим небом, там неодмінно мали бути хмари. Хмари — це символ бога, піднесення, трансцендентних імпульсів, це релігійний екстаз, а пейзаж без хмар — неправильний. З одного боку, ми – покоління, яке виростало, читаючи або слухаючи "FM Галичина".

Ярослава Стріха, переклала з англійської монографію Джефрі Бетчена "Вогонь бажання: зародження фотографії”:

Аналізуючи історію зображальної мови фотографії, виділяють декілька періодів його розвитку. Спочатку фотографи вважали за краще знімати монументальне, нерухоме (гори, вдома). Для портретів же моделям доводилося надовго застигати. І продовжувався як основний трохи більше за десятиріччя. Другий період пов'язаний з появою нової фототехнології, що дозволила зменшити витримку з десятків хвилин до секунд і можливості відображення все більш широкого кола, що одночасно розширила об'єктів дійсності.

роки під землею: на Львівщині знайшли бочки з зерном страшного...

Там, де світло подіяло найбільш сильніше, сполука йоду зі сріблом слабшала найбільше, і тому ртуть проступала тут дрібними крапельками, які утворювали білу поверхню. У півтонах для ртуті існувало більше перешкод, а в темних місцях ртуть зовсім не могла пристати на шар йодистого срібла, що не розклався. Тому півтіні виходили більш-менш сіруватими, а чисте срібло здавалося зовсім чорним. В 1727 році лікар з Галлі Йоган Шульц робив у сонячний день досліди з розчином азотнокислого срібла й крейдою, суміш яких він висвітлював у скляній посудині. Розвитку фотографічного мистецтва по початку супроводила безліч критики і нерозуміння з боку цінителів мистецтва. Вони розглядали світлопис лише як механічну копію дійсності, здатну бути лише подібністю живопису.

Михайло Палінчак. Документальність + суб’єктивність = фотоесей

Однак ця властивість використовується по-різному, в залежності від задачі. У тих випадках, коли мова йде об фотохронике - добросовісної, вичерпної, протокольно точної інформації про подію - індивідуальність автора знімка себе не виявляє. Вона цілком підлегла фіксації факту, граничної достовірності його відображення. Фотохудожник не менш активний по відношенню до об'єкта, що естетично освоюється, чим художник у будь-якому іншому вигляді мистецтва. Техніка фотозйомки полегшує і спрощує відображення дійсності.